Цей пам'ятний камінь на мальовничому пагорбі Київського водосховища встановлено у 2007 році. У XIX столітті тут стояла кам'яна церква. Як і належить, у ній проводилась служба, дзвонили дзвони, відлуння яких розносилось далеко по Дніпру й по всій окрузі.

Коли церква прийшла у занепад, її розібрали та перенесли у Старі Петрівці. А на місці, де вона стояла, побудували каплицю, залишки якої були тут до 60-х років XX століття.

Біля церви завжди ховали гідних і шанованих людей: священнослужителів, воїнів.

Одна з легенд розповідає, що на цьому місці похована дуже красива молода жінка - дружина священнослужителя - попа. Дітей у подружжя не було. Причина її смерті невідома. Легенда стверджує, що вбитий горем священнослужитель на знак втрати самого дорогого в своєму житті - коханої дружини - поклав до її труни всі свої коштовності. Він лишився зубожілим, сповненим смутку і жалю, а церква поступово занепала.

Кількість поховань на сьогодні невідома. Відомо лише, що під час війни тут також поховали радянських солдат, що форсували Дніпро і полягли на цьому березі при взятті висоти 98, яка знаходилась поблизу в Межигір'ї.

Коли створили це водосховище, вода почала підмивати кручу, берег осипався й оголювались останки поховань. І тільки в 2007 році Скачко Рудольф, що мешкає поруч з цим священним місцем, як людина віруюча й небайдужа до своєї історії, долі народу власними коштами побудував ось цю споруду і освятив її, щоб не осквернялась земля в якій покоїться прах наших предків українців.

Пам'ять - це сила людська. Завдяки історичній пам'яті людина стає особистістю, народ - нацією, країна - Державою.