Будувалась з 1902 по 1910 рік коштом громади села. Розрахована на 1500 чоловік. Організатором будівництва був священик Кукулевський. Кожен двір обкладався податком і кожен дорослий мешканець мав відпрацювати на будівництві або дати коней для вивозу з заводу цегли на будівництво церкви. Більшість же мешканців носили з заводу, який був на березі Дніпра, цеглу на власних плечах.

Технології будівництва мали свої секрети. Особливо цікавим був рецепт приготування розчину, яким скріплювались цеглини. Зокрема, до великої ями зносили яйця, закладали великого забитого бика, додавали вапно. Ця суміш вистоювалась певний час, а коли маса в ямі ставала однорідною її вимішували і це вже був розчин на якому клали цегляний мур.

Стіни церкви надто міцні і грубі, в центральній частині до вівтаря досягають 1 метр. Іконостас і розпис у церкві були дорогими і красивими.

З початком війни церкву грабують, а церковне майно зникає. Сама церква була наскрізно пробита снарядами в декількох місцях, а куполи - геть знесені.

По закінченню війни церкву лишили в такому напівспотвореному стані, розмістивши у ній склад солі місцевої споживкооперації. На церкві виросли берези і звили гнізда лелеки.

Навколо відроджувалось село. У 1965 році зведено будинок культури на 400 місць, побудовано перше кафе, магазини.

В 1974 році картина занедбаної церкви на фоні новобудов не сподобалась партійному керівництву України, яке проїжджало цією дорогою до Прип'яті на будівництво Чорнобильської АЕС, тому було прийнято рішення про знесення церкви як непотрібної споруди. Але розібрати стіни виявилось не під силу й приймається рішення про реставрацію будівлі під музей війни.

В 1975 році приступили до капітального ремонту й переоблаштування церкви. Водночас замовляється полотно-діорама "Битва за Київ. Лютізький плацдарм 1943 рік". На все це були виділені великі кошти. Лише реставраційні роботи обійшлись у 750 тис. карбованців. Страхова оцінка полотна - 100 тис. карбованців. У якості музею приміщення церкви використовувалось з 1980 до 1992 року.

На прохання громади села приміщення церкви у 1992 році було передане українській православній церкві. Полотно діорами і інші експонати були перенесені в нове приміщення музею-діорами, який відкрився 3 листопада 1993 року на території Пам'ятника-музею визволителям м. Києва