Розпочалося все у далекому 1919 році зі становленням радянської влади в Україні. У лютому відбулася зміна режиму,  а в березні було затверджено Конституцію УРСР, згідно якої по селах створили виконавчі комітети та сільські ради. 

Перша згадка про Новопетрівську сільську раду в архівних матеріалах датується квітнем 1919 року, коли готувалося так зване куренівське повстання, і ватажки прийшли погодити його з сільським головою.

На той час сільська рада складалася з голови та секретаря, інших посад не було. Першим сільським головою був Зайченко Дмитро Васильович, а секретарем – Старенький Григорій Лазарович. Ось так розпочиналася сторічна історія Новопетрівської сільської ради та нова історична ера Нових Петрівець.

Давайте розглянемо все у хронологічному порядку. Отож, що ми знаємо про нашу сільську раду у 20-ті роки 20 століття?

Село було умовно розбито на десятки (по-сучасному – округи), на кожен з яких обирали десятників (по-нашому – депутатів).

Хроніка 1927 року. Новопетрівська та Валківська сільські ради були віднесені до Гостомельського району. На той час головою сільської ради, що об’єднувала с. Нові Петрівці і Межигір’я, був Пономаренко, а секретарем – Понь. Обирали раду в лютому 1927 року. До її складу входило 46 чоловік, з яких – 2 жінки. Загальна кількість населення – 4 377 чоловік. Господарств – 888. Діяла одна семирічна школа і хата-читальня із книгозбірнею. Працювали сільськогосподарський, військовий і драматичний гуртки. У селі була організована пожежна дружина, що налічувала 42 члени. У кустарному виробництві цегли працювало близько 600 господарств.

У Валках у лютому 1927 року було обрано головою Красного. Рада складалася з 11 членів, в тому числі 2 жінки. Загальна кількість населення – 1 105 чоловік. Господарств – 225.

Вже тоді у нашому селі була одна з головних його прикрас і духовна святиня, що є і понині – Свято-Покровська церква, що в центрі села. Вона була будувалася разом з найстарішою Новопетрівською загальноосвітньою школою №2 і була освячена у 1910 році.

На території Межигір’я тоді були не дачі чиновників, а церкви та монастирі.

А що нам відомо про 30-ті роки минулого століття?

На жаль, даних не багато. Але ж ми знаємо, які це були часи для України – колективізація, голодомор, репресії. Звичайно, все це не могло оминути і нашого села, нашої сільської ради.

У 1932 році була створена Київська область, до складу якої увійшло і наше село.

Щодо 40-х років – то вони були ще складнішим. Часи війни, а отже розрухи. За архівними даними, у воєнні роки було закатовано голову сільської ради – Самійленка Івана Антоновича, а з ним ще двох новопетрівчан.

Наприкінці жовтня 1943 року село звільнили від німецьких загарбників, життя потроху почало відроджуватися.

У листопаді 1943 року відновив роботу колгосп, до 1 вересня 1944 року відбудовано зруйновану школу, а до осені 1945 відновлено роботу медпункту.

З 1944 по 1945 роки головою сільської ради був Клебан Олександр Іванович, з 1945 по 1949 – Коновал Павло Петрович, з 1949 по 1950 рік – Скляров Іван Сидорович.

А у Валківській сільській раді Кравченко Олександр Дмитрович (1944-1945 роки), Бідненко Марія Юхимівна (1945-1948 роки), Заболоцький Іван Якович (з 1948 по 1950 рік).

У 50-х роках на два села Валки і Нові Петрівці стала працювати одна сільська рада – Новопетрівська. Після об’єднання її головою на найближчі два роки було обрано Заболоцького Івана Яковича, що до цього був головою у Валках.

Яку ж діяльність проводила сільська рада у той час? Чи відрізнялася від сучасної? Заповнювалися погосподарські книги, де було вказано кожен будинок в селі, його власника, площу, хто проживає. Вівся облік домашньої худоби, і навіть дерев та кущів у кожному садку. Дуже скурпульозно велася робота у військово-обліковому столі. На той час це був один з найважливіших відділів, адже до армії йшли всі, а відцуратися від служби було соромно. У сільській раді було навіть нічне чергування на випадок військової тривоги з районного військкомату. Як і зараз, видавалися довідки, але друкувалися вони на друкарських машинках або писалися вручну. Такої техніки, звичайно, не було. І поняття ксерокопії теж не було. Кожен екземпляр унікальний. Збирали податки по хатах – за землю, будинок, страхування тощо. Щоб у селі було чисто – обходили по подвір’ях і зобов’язали господарів покосити, побілити, пофарбувати біля свого двору. Також працівників сільської ради долучали до робіт у колгоспі: на збирання полуниці, поління буряків тощо.

 У штаті сільської ради числилось на той час 4-5 чоловік.

У 1954 році в Нових Петрівцях відкрили лікарню – поліклініку і стаціонар.  Поліклініка була в центрі села, а стаціонар – на вул. Соборній (колишній Ворошилова), там, де зараз поліклінічне відділення. У нас в селі в той час було навіть родильне відділення.

Також у цей час об’єдналося три господарства – валківське «Більшовик», вишгородське «Новий шлях» та новопетрівське «Паризька Комуна» в один колгосп імені Ватутіна. Головою колгоспу був призначений Медоєв Леонід Давидович. Колгосп мав 3650 га землі, під оранку - 1022 га, під садами - 107 га. Напрямок був - овочево-фруктово-ягідний та молочно-тваринний.

22 січня 1959 року за наказом Київського обласного управління овочево-молочних радгоспів на базі колгоспу утворюється радгосп імені Ватутіна, яким керує Медоєв до 1965року. За часів Медоєва почало інтенсивно розвиватися будівництво в селі. Менше як за два роки з’явилися не лише нові виробничі приміщення радгоспу, а й середня школа у Нових Петрівцях, дитячий садок, книжковий магазин, їдальня. Розпочали будівництво будинку культури.

До речі, приміщення Новопетрівської сільської ради раніше знаходилося не там, де зараз, а тут поблизу, в самісінькому центрі села, за колишнім магазином «Культтовари». Там ще досі стоїть стара похила будівля, у повороті на вулицю Соборну (колишню Ворошилова). А у Валках сільська рада була на місці нинішнього кафе «Мустанг».

У 50-ті роки після Заболоцького сільську раду очолювали Кратасюк Олександр Харитонович (1952-1954 роки), Шличко Григорій Борисович (з 1954 по 1961 рік).

Ось ми дісталися й 60-х. Після того як у Нових Петрівцях  у 1962 почали будувати новий сучасний на той час будинок культури на 400 місць році, приміщення колишнього клубу відали під ЗОШ №3, яка там є і донині.

У 1963 році у зв’язку з будівництвом Київського водосховища та переселенням людей із затоплених сіл, переважно Старосілля і Сваром’я, з’явилася гостра потреба у ще одній школі. Так у 1964 році було збудовано двоповерхову Новопетрівську ЗОШ №1.

Багато позитивних змін у селі відбулося у 1965 році. У цей час збудовано нову двоповерхову будівлю сільської ради на її теперішньому місці.

Відкривається сільський будинок культури – того часу найкращий в усьому районі, збудований на кошти радгоспу та української діаспори з Канади.

У часи розквіту радгоспу ім. Ватутіна він був єдиним джерелом розвитку села. Сільська рада мала лише кошти на заробітну плату працівникам, яку надавав райвиконком. Сільським головою з 1964 по 1967 роки був Яроцький Броніслав. З 1967 по 1971 рік головою був Чигрин Сергій Павлович. Штат сільської ради збільшився до семи чоловік.

10 квітня 1972 року рішенням Київської обласної ради об’єднали два села Нові Петрівці та Валки в одне. Офіційно така адміністративна одиниця як село Валки зникла. Одне село. Одна сільська рада. Одна велика дружна громада.

Але це лише в документах і на карті,  а так ми і досі називаємо Валки - Валками. Так вже звикли. У сільській раді на той час працювало вісім, а трохи пізніше вже 9 чоловік.

У 1973 році було створено Вишгородський район, до складу якого увійшло і наше село. На цей час в селі Нові Петрівці проживало 8 700 осіб.

З 1971 по 1982 рік головою сільської ради був Нестеренко Володимир Михайлович, який пробув на посаді 11 років.

Ось ми дісталися і 80-х. Директор радгоспу в цей час Олександр Гаврилович Жмурко. Після впровадження вдалої схеми «Ватутінська технологія вирощування кукурудзи» радгосп збагатився. Розпочалося будівництво житла – за 14 років збудовано 150 квартир та окремих будинків для працівників радгоспу та соціальної сфери.

У 1980 році на базі адміністративного приміщення радгоспу ім. Ватутіна розпочав свою роботу філіал Димерської дитячої музичної школи у Нових Петрівцях.

Проведено газифікацію виробництва та житлових будинків у селах Нові і Старі Петрівці. Всього прокладено 135 км газопроводу. Побудовано зрошувальну систему на 120 га землі. Зроблено дренажну систему на так званому посьолку біля школи №1 та на валківських полях за озером Канево. Прибутки радгоспу були високі, рівень життя людей покращився.

У 1986 році завод «Ленінська кузня» передав у розпорядження села приміщення свого табору праці та відпочинку, що розміщувався на вул. Ватутіна. Відтоді це стаціонар нашої лікарні, а вже стару та похилу на той час будівлю в центрі села, що раніше виконувала функцію лікарні, закрили. Поліклініку перенесли на Соборну, де вона і по сьогоднішній день.

У цей період на посаді голови сільської ради були: Рублевська Тетяна Володимирівна (1982-1985 роки) та майже десять років був Іванченко Володимир Васильович (з 1985 по 1994 рік).

До речі, у 80-му році був рекорд по кількості сільських депутатів – 99 чоловік. Порівняно у 1985 – 60, у 82-му – 47.  У 90-му – 26, якраз така ж кількість місцевих депутатів у селі і зараз. Кількість працівників у 80-х-90-х збільшилася з 9 до 11 чоловік.

90-ті роки принесли Україні незалежність. Не можна не згадати, говорячи про цей період, Єщенко Валентину Миколаївну, яка стала у 1990 році Народним депутатом України та всіляко допомагала нашому селу та району в цей час.

Ще одну велика подія в Нових Петрівцях того часу –будівництво сучасної будівлі Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». Його відкриття відбулося у 1993 році, у 50-ту річницю визволення м. Києва, за участі першого президента України Леоніда Кравчука,. Незмінним директором нашого музею вже майже 40 років є Іван Петрович Вікован, нинішній депутат сільської ради. До цього часу наш музей також існував. З 1980 по 1993 рік його експонати були представлені у приміщенні Свято-Покровської церкви, що в центрі села. При радянській владі церква та духовність не були в пошані, і церкви масово закривали. Не оминуло тоді це лихо і нашої святині. Там був і музей, і склади. Щастя, що вона збереглася до наших часів, адже спроби її зруйнувати також були. Міцні стіни не піддалися. Отримала наша Свято-Покровська церква своє друге життя у 1993 році, коли звідти перенесли музей на Ватутіна.

У цей час було створено комунальне господарство з надання послуг водопостачання при Новопетрівській сільській раді.

У 1994 році відбулися перші вибори сільського голови серед усіх бажаючих, а до цього, за радянських часів, голову обирали з числа депутатів, тому й звучала посада – Голова Новопетрівської сільської ради, а відтоді це вже Новопетрівський сільський голова. Першим сільським головою став Федорченко Олександр Васильович. Він був на посаді з 1994 року по 1996 рік. Свою каденцію не добув.

У 1994 році наша музична школа стала самостійним закладом. Сьогодні це Новопетрівська дитяча школа мистецтв.

До наступних місцевих виборів, що відбулися 1998 року, виконуючим обов’язки  сільського голови була Ніна Василівна Самійленко, яка вже багато років є депутатом сільської ради.

Після цього протягом восьми років посаду сільського голови обіймала Борисенко Катерина Павлівна, до 2006 року. Її обрано в 1998 році, а в 2002 переобрано на другий термін.

Ось ми дісталися 2000-х. У 2006 році на чергових виборах було обрано Янковського Олексія Миколайовича, який не добув до кінця свій термін на посаді, пропрацювавши два роки. У цей час кількісний склад ради налічував 35 депутатів.

У 2006 році при  сільській раді створено Новопетрівський сільський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. З того часу рівень надання необхідних послуг соціально незахищеним верствам населення у нашому селі значно зріс.

З 2008 року виконуючим обов’язки сільського голови сільською радою було обрано Радіона Старенького. А в 2009 році його було обрано сільським головою на позачергових виборах та ще двічі переобрано на цю посаду - у 2010 і 2015 роках. Штат сільської ради налічував 15 чоловік.

У 2010 році ми відзначили 100-річчя нашої Свято-Покровської церкви, що в центрі села. Це також визначна подія. Святкове богослужіння в нашому храмі цього дня проводив Патріарх Філарет.

2010 рік визначний ще затвердженням символіки Нових Петрівець - герба та прапора. На прапорі Нових Петрівець присутні три кольори – синій втілює в собі небесну вись, вищі духовні сили; жовтий символізує колір сонця, колір стиглої пшениці, жита, життя. Ці два кольори ще й відображають прапор України. Третя нижня смуга – зелена, символ вічного буяння природи та оновлення життя.

В основу герба Нових Петрівець покладено образ Покрови Пресвятої Богородиці на фоні картуша-щита. Такий вибір не випадковий, адже  Покровський храм є однією з найголовніших святинь села.

Трохи раніше затверджено Гімн села Нові Петрівці. Музика Валерія Малишева покладена на слова нашого жителя Миколи Ніколаєнка.

Не менш цікавим був 2011 рік. Створено комунальний заклад «Футбольний клуб «Межигір’я». Відтоді у дітей нашого села з’явилася можливість навчатися гри у футбол та брати участь у різноманітних турнірах, в тому числі і в Чемпіонаті м. Києва.

Кількість населення у 2000-х роках значно збільшилася, в першу чергу за рахунок міграції. Виникла необхідність у збільшенні штату сільської ради. У зв’язку з цим у 2012 – 2013 роках проведено реконструкцію будівлі сільської ради з надбудовою третього поверху.

У 2015-2016 роках у зв’язку з проведенням децентралізації повноважень від державних органів влади до органів місцевого самоврядування у сільській раді з’явилися нові відділи. Було збільшено кількість посад з 15 до 25 чоловік.

Нещодавно у структурі сільської ради з’явилася ще одна одиниця – на базі колишньої Новопетрівської районної лікарні відкрили Новопетрівський медичний консультативно-діагностичний центр.

Звичайно, за ці дев’ятнадцять років, що відділяють нас від самого початку 21 століття, теж багато змінилося. Змінилося не лише село, сільська рада, змінилися й люди, підхід до ведення господарства.

Ще тоді на кожному подвір’ї кури, гуси, качки, чути хрюкання, мекання і мукання.

Ґрунтові дороги для нас були звичними. Темрява на вулицях навіть не помічалася, бо не було з чим порівняти, хіба що з Києвом, але тож столиця. Набрати води з криниці була  звична справа.

Зараз у нас асфальтовані дороги, освітлені вулиці та нові водопроводи. Оновлені школи, церква та цей будинок культури, багато інших благополуч, які ми вже майже не помічаємо. За останнє десятиліття відбулося дуже багато позитивних змін.

Але село і тоді, і зараз живе своїм життям. Працювала і працює сільська рада – ведеться облік домогосподарств, видаються довідки, проводяться свята і збори, виконуються необхідні роботи.

Головна цінність у кожному селі – це люди. Кожен вніс свою часточку роботи, свою частинку душі у розвиток нашого села. Хтось був землевпорядником, хтось обліковцем, інший завідував військовим столом, був секретарем чи бухгалтером – кожна робота по-своєму важлива і є будівельною цеглинкою у великій картині роботи сільської ради, де приймалися і приймаються важливі рішення для добробуту людей.