Офіційний сайт Петрівської сільської ради

Петрівська
сільська рада
Офіційний сайт
Петрівської сільської ради

Історична довідка

Село Старі Петрівці розташоване за 16 кілометрів від Києва на високому правому березі Дніпра.

Як же виникло село?

За архівними історичними документами, ще в додержавний період первіснообщинного ладу на території села Старі Петрівці були стоянки первісних людей трипільської культури, що жили п’ять тисячоліть тому. Село знаходилось внизу (де нині дно Київського водосховища) і затоплювалось під час весняної повені водою. 

Щодо назви села, то існують досить таки цікаві легенди про її походження. Одна з них розповідає, що якось плив по Дніпру чоловік на ім’я Петро. Так як дорога його була далекою, то він причалив до берега. Місце йому сподобалось і він тут оселився, збудував будинок та створив сім’ю. Свого сина назвав Петром і виділив йому окремі землі. З того часу місце, де жив старий Петро, носить назву Старі Петрівці, а де оселився новий – Нові Петрівці. Інша легенда розповідає, що назва села походить від назви каміння Льодовикового періоду — «Петриків», яке лежало по всій території села. Предки донесли до нас ще один спогад. У XIVст. територія Київщини і сам Київ були під владою польської корони, а Петрівці належали жорстокому литовському князю. Можна припустити, що люди тікали з Петрівець і оселялись на новій території, біля Межигірського монастиря, який був одарований ласкою польського короля. Отож територія нових поселень стала називатись Новими Петрівцями, а старих – Старими Петрівцями.

Назва села Петрівці вперше зустрічається в описах Києва і Київського замку королівськими люстраторами у книзі литовської метрики під 1545р.

СТОРІНКА З ІСТОРІЇ СЕЛА СТАРІ ПЕТРІВЦІ
Матеріали зібрані у жителів села колишнім директором початкової школи - Кремінським Борисом Андрійовичем, директором Бондаренко Світланою Йосипівною, клубом "Пошук", під керівництвом вчительки Антоненко Марії Артемівни та з архівних документів Старопетрівської Сільської Ради. Також були використані: книга Леонтія Похилевича "Сказання про населені місцевості Київської губернії", Київ 1864 р. Стаття із газети "Світло Ілліча", 22 квітня 1989 р. Газета "Слово" Василь Ростовський, 19 листопада 1991 р. 

РОЗВИТОК СЕЛА В 1970-1980 РР.

На початку 70-х років Старі Петрівці за своїм рівнем розвитку майже не поступалися жодному селу району. І в цьому особливо допомогав радгосп ім. Ватутіна.
По підсумках змагання господарств Поліської зони за 1970 р. обласні організації вирішили нагородити радгосп ім. Ватутіна перехідним Червоним Прапором, а також видати грошову премію у розмірі 300 крб. Кожного місяця, вже нового, 1971-го року: ватутінці тримали перше місце по надоям молока в районі. Зі збільшенням виробництва овочів і фруктів виникла необхідність раціонально використовувати нестандартну і невчасно реалізовану продукцію. З цією метою в 1970 р. в радгоспі було створено цех, який займався переробкою і консервацією продукції. Вже в перший рік його існування було виготовлено 370 тис. банок. По закінченню 1971 р. радгосп зайняв по виробництву молока перше місце в районі. Високими були й інші показники. Рішенням Києво-Святошинського райкома партії радгосп був занесений на дошку пошани і нагороджений перехідним Червоним Прапором. Досягнення першого року 10-ї п'ятирічки були натхненними, врожай майже всіх культур був добрим. Всі державні завдання по виробництву овочів були виконані на 102%, картоплі - на 109%, м'яса - на 101%, фруктів - на 150%. План здачі молока був виконаний до свята Жовтня: від кожної корови було, в середньому, отримано 3800 л. молока. Радгосп економічно зміцнів, прибутку було отримано в 2 рази більше. Багато чого було зроблено і для покращення умов праці. На фермі було збудовано дім тваринника з медпрофілакторієм, їдальньою, кімнатою відпочинку, стали діяти механізований кормоцех і електрообігрів в теплицях. 40 квартир працівників були підключені до центрального опалення, збудовані 2 нових гуртожитки, їдальня, діє зрошувальна система. На зрошувальних землях вирощують 156 га картоплі, 39 га ягід і 57 га зернових. Сад в Старопетрівському відділенні займає лише 33 га, проте він дуже доглянутий і щедро нагороджує працю садівників під керівництвом В.Музики і Шматко Г.А. 1973 рік почався підведенням підсумків за минувший рік. Надої молока від корови досягли 3916 л., з кожного га отримали по 137 ц помідорів. В травні 1973 р. в радгоспі на базі двух існуючих по територіальному принципу відділеннях - Новопетрівському і Старопетрівському - були утворені такі цехи: тваринницький, плодоовочевий, кормовий, механізації та електрифікації. Ще в 1971 р. радгосп мав у своєму розпорядженні одну підстанцію (330 кВт), до кінця 1973 р. - 10 (3900 кВт). В 1973 р. виникли деякі зміни в адміністративному поділі окремих районів Київської області. Село Нові Петрівці і Старі Петрівці увійшли до окладу новоутвореного Вишгородського району, а районним центром стало місто Вишгород. По підсумкам роботи в тваринництві за 1973 р. радгосп вийшов на перше місце в районі. Надой молока від корови становив 4019л. 1 травня 1974 р. за успіхи в соцзмаганні були занесені на дошку пошани таких передовиків радгоспу: Правдивого М.Ф., ланкову Гончаренко Г.А., Прокопенко М.К., головного економіста Жмурко А. І., доярку Правдиву М.Ф., Кругляк Х.М., Козир Н.В., Москаленко В.І., тепличницю Зайченко Г.І., тракториста Голубовського Л. В. До 28 жовтня річний план по виробництву молока, був виконаний на 102,5%, на корову було надоєно 3570л. молока. В 1975 р. переможцем району був знову визнаний радгосп ім. Батутіна. В 1977 р. з кожного гектара землі було отримано по 102,6 ц фруктів і ягід - всього 205 тон, урожайність зернових зіставила 21,4 ц на 1 гектар. Урожай овочів - 7384 ц. На 1977 р. кількість великої рогатої худоби становила 2188, валовий вихід молока - 39125 ц. Основний фонд радгоспу зріс в три рази і досяг 7 млн. крб. На початку 1978 р. директор радгоспу Римарчук, після 10-ти річної роботи був переведений на роботу в Київський трест радгоспів. Директором став А.І.Жмурко. Весна і літо 1978 р. були позначені поганими погодними умовами, проте середня врожайність зернових становила 23,4 цт, овочів - 3000 т, 1040 т фруктів, 3787 т молока, 157 т м'яса. В 1979 р. було виконано план заготівлі на 120%, м'яса - 146,3%. Всі слідуючі 10 років у роботі колгоспу майже не сталося ніяких змін, він процвітав, а показники надоїв і врожаю залишалися сталими.
Саме на 70-ті роки припадає основний розквіт села Старі Петрівці, за часи правління голів Сільської Ради Чигирина Сергія Павловича і Козира Василя Миколайовича.
Саме за правління Чигирина у 1974 р. була побудована двохповерхова середня школа на 624 місця. Поруч школи були збудовані теплиця, стадіон, у підвалі - стрілковий тир. Закладені були також березовий гай, парк. В школі 20 шкільних кабінетів (хімічний, географічний, української літератури та мови, математичний та інші), 8 класних приміщень, актовий і спортивний зали, бібліотека, слюсарно-столярна майстерня, їдальня, стадіон. У 1979 р. був відкритий музей бойової слави односельчан і 492-го мінометного полку імені Кутузова і Б.Хмельницького, який у 1943 р. визволив село від окупантів. Завдяки наполеглевій праці клубу "Пошук", що діяв при музеї, було зібрано багатий матеріал. За часів керівництва Бондаренко Світлани Йосипівни у 1981 р. у школі була змонтована перша в Україні шкільна телестудія, була організована робота шкільних телередакцій. Кожне класне приміщення мало телевізор, динамік, переговорний пристрій, які допомагали в проведенні уроків. При кіностудії працював кіногурток, який створював свої кінофільми.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни у 1947 р. збудовано біля 10 ТП, було проведено мережу освітлення села, а в 80-х роках - реконструйована і розширена лінія електропередач. Разом з лінією електропередач, на одних і тих же стовбах, була проведена і радіомережа, яка і досі інформує нас про важливі події.
Протягом 70-х - 80-х років гончарна майстерня успішно виконувала свою роботу. За архівними даними на 1977 р. в цеху було 15 постійних і 6 сезонних робітників, які в 1977 р. виготовили 426 тис. вазонів-квітників, 610 тис. цегли-межигірки. Старшим інженером був Окріпенко Данило Федорович.
В 70-х роках на території села було збудовано дві плодоовочеві бази - Подільського і Мінського районів міста Києва. Був також збудований обласний автопарк Київського сільськогосподарського об'єднання на 400 автомобілів. Розширено систему водомережі та збудовано ще дві водонапірні станції.
В 1978 р. приміщення бувшої восьмирічної школи було переобладнане під дитячий садок. В Димері був збудований автобусний автопарк, який поліпшив обслуговування населення Вишгородського району.
У 1968 р. поруч із старим магазином змішаного типу був збудований новий гастроном "Дорожній", а старий магазин став промтоварним. У 1975 році при завідуючій Геращенко Лідії згорів промтоварний магазин. Одному магазину було дуже складно обслуговувати таку велику кількість населення, тому при Подільській плодоовочевій базі було відкрито невеликий продовольчий магазин для працівників обох баз, якими користувалися і жителі села. Ремонтно-будівельне управління теж збудувало невеличкий продуктовий магазин на вулиці Польовій. На Козиному хуторі, на дачах Київського військового округу теж було відкрито невеликий магазин, яким користувалися мешканці Журковиці та Козиного хутора. Неабияку роль відіграв для жителів села і магазин Старопетрівського лісництва, яке в 70-х роках досягло найбільшого розквіту. На той час головним лісничим став Лукавенко Микола Олександрович, який відкрив на базі лісничества Філіал Академії Наук Лісництва України, який відіграв свою певну роль у розвитку Старих Петрівець.
У 1987 р., за часів директора радгоспу Жмурка О.Г., голови сільради Старих Петрівець. - Козира В.М. та голови сільради Нових Петрівець. - Іванченко В.І., була створена ініціативна група для організації і утворення газового кооперативу. До цієї групи, крім вищеназваних, увійшли також директор школи Світлана Йосипівна, яка й запропонувала назву кооперативу - "Надія" - та замісник директора - Антоненко Марія. Ця група видала статут газового кооперативу. Була проведена загальносільська сходка, яка обрала головою кооперативу Пипипка Віктора Никоноровича, бухгалтером була обрана Черниш Євдокія Іванівна. Також були обрані члени правління: інженер-проектант - Косенко Валентина Олексіївна, Антоненко Марія Артемівна, Івахненко Валентин Кирилович, Шидловський Микола Якович, Старенький Петро Йосипович, Б. Світлана Йосипівна. За згодою сходки були призначені перші грошові внески у розмірі 500 крб. з кожного двору на придбання труб та газового обладнання, виготовлення проектної документації та зарплати голові, бухгалтеру та іншим працівникам. В 1991 р. з'явився перший газовий вогник, а в 1992 були газифіковані школа, дитсадок, магазин, а нині - все село.
Після зруйнування приміщення старого сільського клубу, який був у дерев’яній хаті куркуля Лейби, його керівник - О.Г.Івахненко - приклала масу зусиль, щоб добитися нового приміщення. І ось нарешті, у 1974-му році радгосп віддав свій гуртожиток під сільській клуб. Згуртувавши молодь села, Ольга Григорівна почала переобладнувати приміщення. Будівництво велося тільки руками селян, за їхні кошти. Було збудовано танцювальний зал і одне приміщення з похилою підлогою, в якому розмістився кінозал та актовий зал, бібліотечне приміщення на 10 тис. книг. Завідувач бібліотеки - Нищата Тамара Макарівна. Відкрився клуб у 1975 р. і одразу ж став осередком культури на селі. В ньому проводилися реєстрації шлюбів , обряди, вечорниці, створювалися гуртки художньої самодіяльності. На підмостках сцени сільського клубу прославилися учасники художньої самодіяльності, такі, як Луценко Людмила Володимирівна, Григоренко Віктор Йосипович, Музика Валентина Опанасівна, Пономаренко Марія Михайлівна, Мацьовита Ольга Іванівна, Косяненко Світлана. Зароблені клубом гроші витрачалися на купівлю апаратури, костюмів. В клуб був привезений великий кіноекран і петрівчани нарешті отримали змогу дивитися цікаві кінофільми. У 1989 р., на прохання молоді, біля приміщення клубу був збудований танцювальний майданчик. Як хороше і затишно в нашій сільській бібліотеці. Сама бібліотека на 1977 р. мала 10 000 книг, користується нею 750 читачів, в середньому в рік видається 16 000 книг.
На початку 70-х років під керівництвом голови Сільської Ради - Чигирина Сергія Павловича - було збудоване приміщення зв'язку і сберкаси. Будівництво велось господарськими методом. Начальником відділу зв'язку працювала тоді Іваненко Євдокіяв ощадкасі працювала Козир Олена Дмитрівна. Приміщення стало для нас зв'язком із зовнішнім світом. Так, на 1977 р. пошта обслуговувала 844 господарств, 514 радіоточок. Листоноші розносили щоденно:
газет і журналів - 1300-1500 екземплярів, що складало за рік - понад 420 тис, ;,
листів, телеграм і іншої кореспонденції - 130-150, у святкові дні - 800;
розносили пенсію 457 пенсіонерам щомісяця, 15811 крб. за рік;
приймали передплату на 1978 р.: газет - 1830 екз., журналів - 1212 екз.
Не менше працював і персонал Фельдшерсько-акушерського пункту, очолюваними Стареньким Петром Йосиповичом. Так, у 1977 році він прийняв 3064 хворих, в тім числі 599 дітей і 18 вагітних. На дому відвідали 3241, дітей - 2056 і 129 вагітних. На кінець, року на обліку стояли діти до 1 року - 43, від 1 року до 3 років - 145, вагітних - 54, з них в цьому ж році народили 43. Направлено в лікарняну установу: дітей 176, 198 дорослих, 54 вагітних.


Матеріали надані Старопетрівською сільською бібліотекою.