Дзвонкова криниця

 

 

 Відомості про нього сягають глибини століть. Його цілющі властивості і кришталево чиста вода були оповиті легендами. Вода витікала з високої гори, біля якої монахи ще у 988 році побудували каплицю, облаштувавши її срібними дзвіночками. Вода чи струмені води, вдаряючись у ці дзвіночки, відтворювали гармоніку.

Кожен багатий киянин в давнину обов'язково раз на тиждень припливав на човні, а згодом на пароплаві до Межигір'я, аби напитись цілющої джерельної води та відпочити. Грала музика, приїжджі поважно прогулювались в тіні дерев, а петрівчани носили воду на пароплав, заробляючи цим собі на прожиття.

У "дзвінках" двічі побував Т.Г. Шевченко (1843, 1846 р.). Про що свідчить пам'ятний камінь поблизу джерела. В 1847 році він напише поему "Чернець", включивши до неї ці віршовані рядки:

 

Іде чернець дзвонковую

У яр воду пити.

Та згадує, як то тяжко

Було в світі жити...

 

З часом міліє джерело. Час і екологія зробили свою справу. Джерельна вода лишилась чистою і придатною для пиття проте, дещо поступається своїми цілющими властивостями тій воді, що була 100 років тому. Срібні дзвоники безслідно щезли.

Та людська пам'ять живе. Збудовано нову каплицю. Не заростає крута стежина до Дзвінкової криниці, де межигірські монахи думали про життя і смерть, про невмирущу красу природи, про долю України; де Шевченко прислухався до пісні джерельної води і роздумів про славне Запорожжя. А чиста вода з дніпровських круч тече з століття у століття, зберігаючи історію свого прекрасного краю.